субота, 2 січня 2010 р.

Спочатку було слово… Або Хресна дорога Книги Мінеї з церкви Покрови в Бучачі

cerkva-pokrovy-buchach

Нас грабують, нехай і під егідою добрих намірів, та все ж грабують. І, начебто, всі аргументи та докази зібрані, і, будь який, ледь грамотний юрист каже вам, що справа пахне криміналом, а прокуратура мовчить, не просто мовчить - вона доводить, що складу злочину у цій справі немає.


Ця справді детективна історія почалась у далеких 1759-61 роках, коли граф Микола Потоцький особисто замовив у друкарні Почаївського монастиря Книгу Мінеї на сентябрь - август для церкви Святої Покрови м. Бучач. Для храму, що збудований для Бучацької шляхти, оформленого творами самого Іоана Георга Пінзеля та його учнями, і книга для щоденної служби була відповідної якості та оздоблення. У вересні 1761 року на парафіяльній Службі Божій її величаво освятили і відкрили першу сторінку для читання…


Минали роки, змінювались століття, бучацьку шляхту змінила австро–угорська, а її - польська і, навіть, єврейська. Тут поглумились фашисти, та НКВДисти. Змінювались влада і мова, незмінною залишалась невеличка церква в центрі міста. З покоління в покоління тут, як одну із найбільших святинь, від священика до священика передавали саме Книгу Мінеї. Коли представники радянської влади вирішили переобладнати приміщення церкви під музей природи, то свідомі парафіяни, щоб зберегти сакральну цінність, передали шеститомник Мінеї у Бучацький краєзнавчий музей.


На порозі перебудови за відродження історико–культурної спадщини та реставрацію Бучацької ратуші взялись представники Львівської реставраційної майстерні. Саме тоді в Бучацький краєзнавчий музей приходить архітектор Львівської КАРМ інституту «Укрпроектреставрація» Володимир Валентинович Бевз. Видання 1761 року його не абияк зацікавлює, і тоді він робить дирекції краєзнавчого музею доволі заманливу пропозицію-показати Книгу для її оцінки спеціалістам Львівського музею книгодрукування ім.. І.Федорова, щоб взнати можливості її реставрації. Про що залишає відповідну розписку датовану 8 лютого 1986 року.



Взяти то він взяв, а от повернути не поспішав. Тож керівництво Бучацького краєзнавчого музею 12.05.1989 року направляє пану реставратору листа з вимогою негайного повернення вже музейної реліквії в Бучач. На що 29.05.1989 року Володимир Бевз (цитую) «з повагою» повідомляє, що «дані книги перебувають у музеї Івана Федорова – відділі Львівської картинної галереї, й взяті там на основний фонд». Більше того: «Вважаю, що передавши книги в музей Івана Федорова, забезпечив їм належні умови зберігання, догляду й охорони». Виходить, що ті люди, які три століття молились разом із цією книгою, берегли її і шанували забезпечити належних умов догляду за нею не змогли? А щодо охорони… то, як це не дивно звучить, але за всю історію існування церкви Святої Покрови в м. Бучач єдиний випадок її пограбування, це 1990 рік, коли два тижні двері церкви були розбиті, і у відкритий храм міг зайти будь-хто.
Пан Бевз навіть відповідну довідку № 82 від 17.03.1989р. додає, за підписом Б.Г.Возницького, в якій вказані номера та коди реєстрації, присвоєні Бучацькій книзі.

І все би, напевне, так і залишилось, якби в 1990 році Бучачани не взялись за відновлення своїх святинь. Віяння перебудови, передчуття незалежності, свобода совісті! У відбудований та відновлений храм хотілось повернути і всі сакральні цінності. Твори не тільки сакрального, але й культурного мистецтва. Шукали їх всюди: в Києві, на Волині, в Польщі, в Росії. Хтось казав, що бачив їх чи то в Америці, чи то в Канаді. Ви уявіть собі подив людей, коли вони взнають, що більша частина із пропавши речей була виставлена в львівських музеях, а згодом певна частина з них передана в Тернопільські краєзнавчий та художній музеї. Серед тих, що залишились у Львові і Книга Мінеї.


А далі починається найцікавіше! В липні 2009 року комісія районної ради з питань збереження історичної та культурної спадщини в Бучацькому районі звертається до Львівської обласної прокуратури з питанням щодо законності передачі В.Бевзом в Львівську картинну галерею стародруку Книги Мінеї, на що Прокуратура Галицького району м. Львова листом за № 245-09 від 03.08.09. повідомляє, що «актом № 6 Львівської картинної галереї від 02.04.1986 року прийнято на постійне збереження від Бучацького міськвиконкому Стародруки Мінеї на сентябрь – август. Почаїв 1761» а далі посилаючись на Закон «Про музейну справу» рекомендує звернутись за згодою про передачу в Міністество Культури України.


Питання № 1: про яке рішення міськвиконкому йдеться, якщо є документи, що свідчать про те, що шеститомник був переданий безпосередньо В.Бевзом?


Питання №2: чому у відповіді прокурора не має посилання на номер та дату такого рішення Бучацького міськвиконкому?


За відповіддю далеко йти не довелось. 02.09.09 листом за № 338 міський голова м. Бучач О.С. Оверко повідомляє: «в протоколах виконкомів міської ради за 1986 рік вищевказане рішення не значиться»! Це відповідь на перше питання. А ось і відповідь на друге: прокуратура м. Львова не мала бажання займатись цією справою, адже мова йде про директора Львівської галереї, нині Героя України Бориса Возницького. З огляду на ту величезну музейну спадщину, яку пан Возницький зібрав за своє життя, Україні жоден Мистецький арсенал не потрібен. І з великою пошаною ставлячись до цієї людини, як до фаната українського мистецтва, підозрюю, що не один експонат із очолюваних ним музеїв має подібну історію. Інакше як пояснити, що на повторне звернення комісії Бучацької районної ради до прокуратури Львова із листом Бучацького мера, який підтвердив відсутність рішення міськвиконкому, 01.10.09 від радника юстиції прокурора Галицького району м. Львова п. О. Заліско на ім’я голови комісії приходить лист за № 245 -09 де читаєм:  “Оскільки Стародруки були передані Бевзом В.В. в Львівську картинну галерею із Бучацького краєзнавчого музею, тому у графі «прийнята на постійне збереження від» у вищевказаному акті зазначено Бучацьким міськвиконкомом по місцю розташування Бучацького краєзнавчого музею» і далі « На підставі наведеного прокуратура Галицького району м. Львова підстав для втручання не вбачає»?


Напевне я чогось не розумію, адже з однієї сторони прокурор визнає, що ніякого рішення міськвиконкому не було, а з другої не вбачає підстав для втручання. Якщо я пішла до сусідки і позичила в неї чоловіка, а потім не віддала, бо йому в мене краще, то я згідна, що підстав для прокурорського втручання немає, тому що це є його власна воля. Але, якщо я позичила у сусіда трактор, щоб зорати город, і не віддала, та ще й оформила на нього документи про власність, то це вже заволодіння чужим майном. Але напевно у п. Заліско інші поняття правочинства, ось чому комісія районної ради з питань збереження історичної та культурної спадщини в Бучацькому районі звернулась до головного прокурора України з питанням вирішення законності дій дирекції Львівської галереї мистецтв та п. Бевза зокрема, а також вирішення питання про повернення Книги Мінеї в Бучацький краєзнавчий музей відповідно до кримінально–процесуального Кодексу.  З Міністерства Культури ми отримали відповідь про те, що відповідно до закону «Про музейну справу в Україні» те, що потрапило у основний державний реєстр цінностей підлягає поверненню тільки з їхньої великої ласки, і їм не цікаво щодо законності потрапляння до них цих цінностей. Залишається лиш сподіватись на компетентність Головної прокуратури України. Адже, як пояснити нащадкам, що те, чого не змогли позбавити бучачан ані польські, ані австро – угорські нападники, що не змогли знищити німецько–фашистські і радянські загарбники їх позбавили в незалежній Україні.



Олена Сурм’як
Голова тимчасової комісії районної ради з питань збереження історичної і культурної спадщини в Бучацькому районі.

P.S. Коли цей матеріал вже був готовий на звернення комісії районної ради до Генерального прокурора України 14.12.09року прийшла відповідь від того ж пана О.Залізко за № 07/209 245-09, що оскільки звернень від Бучацького краєзнавчого музею до Львівської картинної галереї не було то «підстав для проведення перевірки в порядку ст.. 97 КПК України прокуратура Галицького району м. Львова не вбачає».



Ось чому комісія районної ради з питань збереження історичної і культурної спадщини в Бучацькому районі звертається вже через Урядову пресу до Генерального прокурора України з проханням припинити це бюрократичне знущання, адже якщо прокурор Львова не розуміє, що краєзнавчий музей є комунальною власністю районної ради, то те, що Книга Мінеї передана була під розписку п. Бевзу тож саме до нього дирекція музею звертається за поверненням , здається очевидним.
Шановний Генеральний прокуроре України! Знайдіть, будь ласка, кошти і направте до Львова юридично грамотну людину, яка б розібралась вже не тільки в законності передачі у Львівську картинну галерею мистецтв Книги Мінеї Почаїв 1762 рік, але й у компетентності п. О Залізко. Чесне слово – це вже не смішно!!!

Олена Сурм’як.
м-н Волі,1 м. Бучач Тернопільської обл..
Р. Т. (03544) 2-11-43

4 коментарі:

  1. Добрий господар тягне додому, а в цій ситуації з паном Бевзом Володимиром-навпаки! Слів нема ! Хоч є, але не хочеться вголос казати. Люди й самі здогадаються.

    ВідповістиВидалити
  2. Цікаво, скільки коштує законність рішення прокурора м.Львова, у скільки він оцінює свою совість?

    ВідповістиВидалити
  3. А чи не варто спитати про це самого президента, коли він буде у ц.Покрови,
    Нехай дасть відповідь перед усіма людьми !
    І він же може подати відповідний запит у Генеральну прокуратуру.

    Лише, на жаль, чи захоче прокуратура собі морочити голову запитом президента, якому залишилось бути ним ще кілька днів...

    І ще одне... Місцевій владі варто подати до суду на п.В.Бевза, як на злодія.
    Тоді він вже буде сам зацікавлений, як все поернути у Бучач

    ВідповістиВидалити
  4. Для того,щоб суд прийняв рішення на користь громади міста, а не Героя України, потрібно міняти судову систему! Сподіваймося на вибори і на власні сили.

    ВідповістиВидалити