Де ви, еліта моєї країни!?

Еліта - кажуть про людей, що виділяються серед інших своїм суспільним становищем, розумом , здібностями. Це провідники, верховоди, батьки, дріжджі суспільства, обранці, найкращі, істеблішмент, вищий світ. А ще - сметанка, сіль землі, передова верства. Так говориться про еліту у новому тлумачному словнику української мови. Тлумачення за старим словником авторові цих рядків невідомі. Із майже забутої французької - "elite" - найкраще, вибране.

Тож одразу хочу заперечити причетність переважної більшості владців та політиків до отого терміну. Бо де ви бачите серед них найкращих? Що ще не є елітою? Це не сучасні скоробагатьки, що мають нечувані статки, а тому купують витвори мистецтва за величезні гроші. Це й не середній клас - міщани. І не інтелігенція (це слово зараз соромляться говорити вголос), що увесь час захоплена лише розмовами, як розбудовувати незалежну та самостійну... Не є елітою високофахові особи, незаперечні авторитети у своїх "цехах"... Однак поодинокі представники названих груп все ж таки можуть входити до еліти. За яких умов це можливо?

По-перше, вони повинні мати здібності формувати базові цінності і доносити їх безпосередньо до Суверена - народу України. При цьому вони не повинні стати жертвами політико-історичних коньюктур, бо мають відверто та відповідально пропонувати шляхи історичного розвитку для суспільства та своєї держави. Еліта не може не мати національних ознак - космополіти розбудовують світ. Ми ж говоримо про дорогу кожному з нас Батьківщину. Виключаю націоналізм, як рушійну силу будь-яких позитивних змін. Надзвичайно велика роль еліт у формуванні стратегічних напрямків розвитку країни, постійної присутності у цьому довготривалому процесі. Що однозначно унеможливлює місію так званої політичної еліти творити майбутнє країни. Бо наші політики - халіфи на один чи два виборчі "сезони". На більше у них не вистачає нервів - треба "рвати кігті", бо хтось на завтра може спитати - звідки раптові статки, маєтки, брутальна розкіш, вседозволеність діточок та онуків?

По-друге, еліта має бути чітко співвідносна до стану свого народу. Який він зараз є - відомо кожному. Відсутність саме такої еліти ставить мою країну у ряд 3-4 сортних держав, які не мають жодної ваги на впливових картах світу. Розповіді про месіанство українського народу, унікальне географічне розташування України - байки шулерів, що в цей час краплять свої карти. Аби вкотре урвати для себе тепле місце в системах правління. Немає еліти - немає базових посилів до народу щодо його устремлінь та прагнень, які не лише пов’язані із матеріальним добробутом, як одним із чинників розвинутого суспільства. Навпаки, йде незворотна деградація загальнолюдських цінностей - ми втрачаємо потенціал майбутнього - молодь. Молодь, яка цинічно називає себе гарматним м’ясом виборів...

По-третє, поки що маємо псевдоеліти - політиків, олігархів та армію чиновників. Вони себе і називають і рахують елітою. Та чи співвідносні вони до пересічних громадян? Ні! Вони лише користаються українськими паспортами, аби полегшити підхід до різноманітних годівниць. Сповідують вони не зрозумілі нікому цінності. За великим рахунком - чужі вони у Старому та Новому Світі. Ані президент ані Верховна Рада не мають впливів на історичні надбання поза термінами своїх повноважень - це під силу лише отій еліті, якої, на жаль, поки що не знаходить автор цих рядків. Не стверджую у її абсолютній відсутності, але те, як ми зараз живемо, плюндруючи минуле та не будуючи майбутнє - не дає приводу до оптимістичного настрою. І це - попри "природній цинізм" автора цих рядків, який негідним людям просто не подає руки для привітання. Звичайно, були шанси у наших політиків увійти частково до національної еліти. Перше скликання парламенту за своїми інтелектуальними, культурними, фаховими та освітніми показниками було на десять голів вище від теперішнього скликання "кнопкодавів". Де ті швидкі тепер?...

Ми втрачаємо наші найкращі традиції, і не робимо жодних цивілізаційних кроків, аби народити щось своє, самобутнє. Прагнемо різних інтеграцій - не боячись прямих загроз розчинення без будь-якого залишку самоідентифікації наших дітей та онуків. Бо знову ж, немає її, еліти! Де сьогодні проходять будь-які дискусії , дискусії еліт? На телешоу , де це просто неможливо. Читання книг - поза всілякою критикою. Про свій "елітний статус" амбіційно заявляють освітянські чиновники, професори, академіки тощо. І зовсім не ті, котрі щоденною працею формують конкурентноздатну українську молодь. Тому й реформи самозваних "елітян" спрямовані на повну залежність від структур влади. І тут повертаємося до початку нашої розмови: а влада - хто? Зрозуміло, що перспективна освіта - незалежна освіта.

Звідки ж вона візьметься, наша еліта? Немає автор цих рядків прямого рецепту. Зауважу лишень, що гасло про "нові обличчя" не таке вже й безнадійне - якщо застосовувати його у прикладному значенні. Вони з'являться - нові обличчя, бо кількість прагнень має перерости у якість. І це вже ніколи не буде молоде гарматне м’ясо для наступних виборів. Займаючись понад 11 років громадською діяльністю автор цих рядків останнім часом все частіше зустрічає молодих активних людей, які дискутують (не за пляшкою пива) про становлення еліти у ЇХ країні. Це дозволяє зрозуміти й власну місію у цьому процесі - ми повинні всіляко підтримувати таку молодь, унеможливлювати їх зомбування владними привидами, доброю щирою порадою підтримувати їхні починання. Тоді й ми будемо хоч на краплину почуватися елітою. Бо еліта - це ще й батьки. Чи не так?

Олександр Магльона