Будинок, де живе смерть…

Серед чудового ландшафту Прикарпаття в межиріччі Дністра та Стрипи розкинулось село Зубрець. З мальовничих пагорбів, покритих лісками, виплескують кришталево чистою водою джерела питної води, які мережать територію села і збігаються струмочками у притоку Дністра, однієї з найбільших річок Західної України. Милують око блідо-рожеві яблунево-вишневі садки біля кожної сільської оселі, що наповнюються акордами весняних пісень хрущів та бджіл. Груди наповнюються щоранку чистими хвойними пахощами лісів, що зеленою стіною огортають село звідусіль. Село - мов рай!

Та в тім раю поміж житлових будинків, що по вулиці Іванівка, на пагорбі є розтрощений надгробник панича, що з роду польських шляхтичів Качмарчуків, які урядували в Зубреці до 1939 року. Пани похоронили єдиного сина напроти фільварку (теперішньої садиби приватного підприємства «Зубрець»), збудувавши над гробом охайну капличку. І довго з тієї каплички лунали дзвони, що закликали невеличку групу поляків та мазурів, які проживали в Зубреці, на святкові Богослужіння. І нічого, здавалось би, не могло потривожити вічного спочинку молодого панича, що лежав у цинковому гробі склепіння під капличкою. Найгірші нелюди не руйнують могил, не трощать прах тих, чия душа відійшла в потойбіччя.

[caption id="attachment_2013" align="aligncenter" width="450" caption="Капличка"][/caption]

В період боротьби з вірою, признання релігії «опіумом народу» сільські активісти, що були направлені в село на роботу, зробили з даної каплички склад отрутохімікатів між оселями зубречан, і було розбито склеп та цинкову труну... І нівчому не винні кістки молодого панича розкидані по всьому пагорбі. Довгий час отрутохімікати знаходились в зруйнованій капличці, дощі розмивали їх через знищену покрівлю, і витікали вони навколо каплиці по всьому пагорбу, всмоктувались в землю, потрапляли до дзеркальних джерел питтєвої води, яку споживають односельці і по сьогодні. Мури каплички наскрізь просякли отрутою і отруйними запахами ДДТ.

[caption id="attachment_2014" align="aligncenter" width="450" caption="вулиця Іванівка"][/caption]

Так стала святиня роду Качмарчуків будинком, де поселилась смерть, яка труїть мешканців вулиць Іванівка, Кременина, та і всіх, хто проходить повз нього. Як шкода, що «тодішні активісти» залишились «активістами» і по сьогодні, змінивши зовнішню маску. А душа їхня залишилась колишньою. «Будинок смерті» - це пам‘ятник для них!