пʼятниця, 11 грудня 2009 р.

Не лише вареники треба їсти на Андрія

vorozhinnya-na-andriya13 грудня в Україні святкують свято Андрія. Молодь у цей день сподівається дізнатися долю, у родинах варять смачні вареники з символічними сюрпризами, а у церквах служиться святкове богослужіння.

Андрій Первозванний — один з дванадцяти апостолів, якого першим покликав Христос, щоб бути апостолом, тому в православній традиції й називається Первозванним. За церковними легендами, святий Андрій Первозванний під час своєї останньої подорожі проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів встановив хрест.
Ще до того, як святого Андрія почала вшановувати церква, язичники здавна цього дня відзначали своє народне свято, пов’язане з дохристиянською обрядовістю і магічними ритуалами, що мали переважно любовно-магічне спрямування. Звідти і залишки дивних святкувань та вечорниць.

Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами, андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час посту і не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію не дали бажаних наслідків. Сьогодні, звісно, не такі суворі часи і церква не може однозначно заборонити чи дозволити таке дійство. Тому справа кожного — гуляти вечорниці чи ні.

Згодом вечорниці на Катерини і Андрія, як і інші свята, все більше втрачали свою магічну функцію і перетворилися на своєрідну забаву і привід, щоб зібратися неодруженій молоді.

Найвеселіша забава, яка майже не збереглась до наших днів, — це “Кусання Калити”. Калита — це такий солодкий ритуальний хліб, який печеться у формі бублика та прив’язується до стелі. Молоді люди сідають на палицю і скачуть до розгойданої калити, хто перший вкусить — обов’язково одружиться цього року.

Про кусання калити згадує колишній Андрій Федорчук:

— Щороку ми з сестрою кусали калиту, яку нам випікала бабуся. Було дуже весело та цікаво. Звісно, ми були ще дітьми і дуже раділи від такого дійства. Я вже давно живу в Росії і тут такого звичаю немає, та й взагалі всі свята зовсім інакше святкують. Приміром, вареники та калита — це велика екзотика.

Мабуть, найбільше Андріївських вечорниць чекають неодружені хлопці та дівчата. Саме у цей вечір проводяться ворожіння та обряди, які визначають подальшу долю молодиків. Ось як у студентські роки святкувала вечорниці рівнянка Наталія Якимчук:
— Одного року ми з подругами зібрались вдома в однієї з наших одногрупниць, покликали з собою одружену жінку (адже знали, що при ворожіннях повинна бути присутня молодиця — одружена жінка) та почали вечорниці. Їли вареники та проводили такі “ритуали ”:

“Пошук майбутнього чоловіка у кутку”. У кожен з чотирьох кутків клали такі предмети: ляльку, гроші та обручку, а в один нічого не клали. Заводили дівчину в кімнату із зав’язаними очима, розкручували та відпускали. В який кут вона йшла — така доля цього року її й чекала. У кут з грошима — візьме шлюб із заможним, з обручкою — вийде заміж за коханого, з лялькою — вагітна йтиме під вінець, у порожній кут — незаміжня залишиться в цьому році. Як не дивно, те, що обирали подруги, майже збулося.

“Портрет майбутнього чоловіка”. Знову за принципом кутків, але тепер кладемо в них пляшку, молоток чи віник, дзеркало та гроші. Дівчина натрапляє на пляшку — чекає життя з п’яницею, молоток чи віник — господаря матиме за чоловіка, дзеркало — красеня, гроші — багатія.

“Ніч на папірцях”. У ніч перед Андрієм дівчина клала під подушку папірці з іменами хлопців. Кількість папірців — така ж, як і число народження тої, хто їх написав. Прокинувшись зранку, незаміжня дівчина витягувала перший папірець з ім’ям, яке вважалося іменем майбутнього нареченого.

“Обручка на волосині”. Дівчина бере обручку в заміжньої жінки, наливає в склянку води, через обручку протягує свою волосину та опускає у склянку. Волосина починає коливатись та стукати об стінки склянки. Скільки разів стукне, у стільки років і заміж вийде. До речі, серед нас була присутня й одружена на той час подруга, яка вирішила заради жарту поворожити у такий спосіб. Згодом вона розлучилась, а вдруге вийшла заміж саме у стільки років, скільки настукала їй обручка.
“Собака-віщун”. Ми з дівчатами виходили на вулицю, кожна зі своїм вареником. Клали їх на землі та кликали собаку. Чийого вареника першого з’їдав пес, та й перша мала вийти заміж.

“Чоботи”. Кожна дівчина брала свої чоботи та ставила по черзі з усіма в рядочок. Чий чобіт перший за поріг “носа” висуне, та й перша заміж вийде.

Є гадання не лише для дівчат, а й для хлопців. Беруть горнятко з медом, на дно якого кладуть перстень. Хлопець має дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить — ожениться і буде щасливим.

Вареники — невід’ємний атрибут Андріївського вечора, зазвичай їх ліплять усією родиною. Всередину кладуть символічні сюрпризи: сіль, соду, пшеницю, вату, копійки, перець. Кому, що потрапить, тому те й буде в наступному році.
Звичайно, це все веселі жарти, а не магічні ритуали. Головне — що це хороший привід зібратись разом з друзями та родиною. Особливо пощастить на свято тим родинам, у яких є іменинники — Андрії, з чим їх і вітаємо!

Автор: Наталія МЕЛЬНИЧЕНКО

0 коментарі:

Дописати коментар