Без пошуків винного

Про те, що жити сьогодні не просто важко, але й надзвичайно дорого, говорити не доводиться.                                                                                                          

Дорожчають не тільки продукти харчування, комунальні послуги, плата за навчання, але, що найстрашніше – ліки, медичне обслуговування і, відповідно, саме лікування. Не дай вам Боже захворіти!

Нещодавно один мій знайомий розповідав про те, як його дружину оперували в обласному онкодиспансері. Перед тим як завезти хвору в операційну, лікар дав йому списочок із сумою оплати праці кожному із присутніх на операції. Другий – із переліком необхідних медикаментів. Каже, що він остовпів спочатку, бо знаючи про корупцію в Тернопільській медицині із засобів масової інформації, морально не був готовий до такого розмаху. Другий шок він отримав, коли вийшовши з операційної, лікар сказав, що жодних гарантій одужання не дає. За що, питається, берете гроші? Та відсутність відповідальності лікарів за лікування хворих, як і стан медицини в нашій області , та в районі зокрема, це тема окремої розмови.

Зараз я хочу поговорити про інше.

Не секрет, що з кожним роком рівень захворюваності нашого населення зростає, а от рівень доходів різко падає. Про те, що одна з основних статей Конституції гарантує право на безкоштовне медичне обслуговування, в нашому краї вже давно ніхто не згадує. Тож, опинившись із хворобою сам на сам, вік людини, доволі часто, залежить від величини її гаманця.

А що робити, коли нещастя сталось із вашою близькою людиною десь за кордоном? Куди із своїми проблемами подітись самотній матері із малолітнім дитям, якого немає на кого залишити, а прожити на соціальну допомогу неможливо. Що робити сиротам, які опинились за межами інтернату? Скажете є соціальні служби, які повинні би цим займатись?! Є. І всі вони фінансуються в основному із місцевого або державного бюджету. Є ще і благодійні організації, які живуть із внесків громадян. Саме до такої належить Міжнародна організація Червоного Хреста, представництво якої є в нашому районі.

Про періодичні пожертви в розмірі 5 гривень мало не щомісяця вчительство району говорить з упередженістю, адже коли біда в освітянській родині, то незалежно від Червоного Хреста всі по мірі можливості надають особисту матеріальну допомогу колезі. І це називається адресна благодійність. З роздратуванням ідуть на будь яке зібрання сільські голови, вони точно знають, що із списком боржників на порозі на них чекає представник районної організації Червоного Хреста. І вони із власної кишені мусять заплатити не тільки за себе, але і за весь виконком сільської ради. І ніяк не докумекають, як то може бути заборгованість по благодійності?! Дуже часто чую від підприємців нашого району про те, що до них постійно звертаються за матеріальною допомогою люди, що потрапили в біду, і вони допомагають, знову ж таки – адресно, а от куди ідуть гроші, які дають представникам Червоного Хреста, вони не знають. І це їх бентежить. Кажуть, що доходить до абсурду: в один день іде по магазинах і збирає кошти на Червоний хрест одна людина, наступного дня інша.

Я говорила з багатьма самотніми людьми перестарілого віку, які на запитання «хто вам допомагає вирішувати побутові проблеми?» з теплотою відгукуються про працівників Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких непрацездатних громадян, хвалять сільських фельдшерів, які серед ночі біжать на допомогу, вдячні підприємцям Бабалі В.В. та Гадзу П.І. Матері важко хворих дітей часто відмічають, що найбільшу роль Червоного Хреста відіграють трилітрові банки на прилавках, які завжди дозволяють розміщати підприємці – власники магазинів нашого міста. Є такі, що згадують добрим словом сільських голів. Та ніхто з них не міг пригадати, щоб працівник Червоного Хреста поцікавився їх проблемами. У всіх складається враження (надіюсь хибне), що в нашому районі представники Червоного Хреста збирають кошти собі на заробітну плату. Адже скажіть, якщо я не права, хто коли бачив, щоб працівники цієї організації приходили робити ін’єкції, перев’язки до важкохворих, чи просто прибрати, принести продукти з магазину ? Або кому із кризових сімей надали гуманітарну допомогу не в відділі молоді, соціальних службах чи партійних організаціях? А може вам пощастило через Бучацький Червоний Хрест зібрати необхідну суму на лікування, чи хоча би отримати необхідні, часом дорогі дефіцитні ліки, інвалідний візок чи ходулі? Якщо так, то, будь ласка, подякуйте цим людям вголос. Можливо це змінить ставлення навколишніх до районної організації, та до благодійних організацій загалом.

Якось серед підприємців почула слушну, на мій погляд, думку: якщо районна організація Червоного хреста фінансується за рахунок пожертв громади, то може доцільно було б хоч раз в рік перед цією громадою прозвітувати про свою роботу?! З однієї сторони – це висвітлить діяльність такої структури на місцях, а з другої, можливо, заохотить простих громадян до благочинності. Напевне, в тому є сенс. А в нас, думаю, непогана можливість обмінятись думками, досвідом і, можливо, запропонувати інші форми роботи не тільки для Бучацької організації Червоного Хреста, але й іншим подібним громадським організаціям.

Тільки давайте без образ, та пошуків винного…

Олена Сурм’як