Він назавжди залишився у пам’яті нащадків, бо його слово змушувало кожного з нас ще глибше усвідомити свій родовід. Та й не могло бути інакше, бо Шевченкові рядки будили душу. І не було в світі сили, яка б зупинила поступ людських сердець.
Стає ще радісніше від того, що у біографії великого Кобзаря є сторінки, пов’язані з нашим краєм: у жовтні 1846 року Тарас Шевченко побував у північних районах Тернопілля.
Насамперед згадаємо, ця мандрівка почалася з відвідин Почаєва, куди поет приїхав за завданням Київської археологічної комісії. Тут митець зробив чотири акварельні малюнки видів лаври, виконав декілька інших замальовок. На одній з цих робіт можна побачити види тогочасного Підкаменя Львівської області, який тоді перебував під владою Австрії. Існує навіть легенда, що Шевченко таємно перейшов кордон і побував у Галичині, щоб більше взнати про життя братів - українців під чужинецькою п'ятою. А ще відомо, що поет, перебуваючи у Почаєві, записав три народні пісні.
Не можна не згадати ще про один момент. З Почаєва Тарас Григорович приїжджав до Вишнівця. Не міг Кобзар оминути це древнє містечко, його красу. Вабив до себе замок князів Вишневецьких, з іменем яких пов’язано багато світлих і сумних сторінок історії українського народу. Тут він від селян – кріпаків почув історію про так звані «панські шахи». Вельможі, збавляючись древньою грою, живими фігурами на шахівниці робили свою прислугу. І « програні фігури» ставали власністю вельможі, якому поталанило. Панів зовсім не цікавило те, що такі примхи ламали долі людей. Чуючи ці розповіді, поет ставав задуманим та сумним, а з уст його злітала пісня «Ой, горе тій чайці»… Через шість десятиліть у Вишнівці побував відомий український поет, академік Василь Щурат і записав розповіді людей, які пам’ятали перебування Кобзаря у Вишнівці.
Ще одна цікавинка. У повісті «Варнак» Тарас Шевченко згадує, що він побував у Кременці. Про це старовинне місто над Іквою йому, очевидно багато розповідав тодішній професор Київського університету Стефан Зенович, з яким заприязнився поет. І в цьому немає нічого дивного. Адже Стефан Зенович до того був викладачем Кременецького ліцею, який зліквідувала царська влада після поразки польського повстання 1830 – 1831 років.
Перебуваючи у Кременці, Кобзар цікавився освітніми традиціями краю, постатями відомих діячів Тадеуша Чацького і Йоахіма Лелевеля (останній свого часу був викладачем ліцею у Кременці). І в повісті «Художник»
Нащадки бережуть пам’ять про перебування Кобзаря у волинському Тернопіллі. Портрет Тараса Шевченка створив Олександр Неприцький – Гановський з Великих Бережців на Кременеччині – відомий вчений, поет і громадський діяч, який понад піввіку прожив за океаном. Декілька років тому цю роботу вдалося розшукати відомому на Тернопіллі краєзнавцеві Гаврилові Чернихівському. А в музеях України зберігаються роботи кременецького художника Івана Гарасевича, згадку про якого знаходимо у « Шевченківському словнику».
А ось факт, про який не згадує це видання. У 1922 році у Кременці було випущено « Малий Кобзар» Шевченка. Цією книгою, яка побачила світ у друкарні братів Юзефових, заопікувалася повітова «Просвіта». Упорядником книги і автором розповіді про Кобзаря був відомий історик і діяч Центральної ради Василь Біднов, який жив у Кременці. До наших днів збереглося лише чотири примірники цієї книги.
8 березня 2009 року бучачани вшанували 195-ту річницю від дня народження Т. Г. Шевченка. До пам'ятника Великому Кобзареві було покладено квіти, а в районному будинку культури пройшли урочисті збори громадськості, які завершилися святковим концертом, поставленим художнім колективом Бучацького ПТУ – 26.
0 коментарі:
Дописати коментар